Я священний вогонь кохання
Не віддам на поталу вітру,
Сльози перші твої й останні
Я щоками своїми витру.
Ти одна у моєму серці,
І немає більшої кари,
Ніж оце невибагливе скерцо,
Що нічні зіграли гітари.
Ти з глибин першородних кличеш,
Та не чуєш себе, не чуєш.
Я озвався до тебе тричі –
Ти сказала: «Мовчи». Мовчу я.
Замерза твій янгол-хранитель,
Склавши крила в заметах волосся…
Дай руками його зігріти,
Дай вдихнути у нього осінь,
Багатющу на яблука-рожі,
Що спіліші од п’яного меду.
Ти не бійся, скуштуй, хороша,
Так велів нам Бог-першопредок.
Так забудемось тут навічно,
Повернувшись до нього у лоно.
Ти мене вчетверте поклич-но
Крізь чарівний ефір небофону.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224886
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2010
автор: Богдан Ант