У дивних дощів - хмари-факіри,
ПтахИ неопізнані, шестипалі примати,
Спектральне світло... А чорні діри
Просверлені в тілі, наче стигмати…
Летиш в горизонт, чи в лабіринти,
На вихід, в тупик, що веде із тіла.
Венозну кров смокчуть терміти,
А пуповинну - коти здичавілі.
Це вільне падіння в астральній проекції,
По кризі ковзаєш, ріжучи ноги...
Торкання дротів, стовпи в ерекції, -
Ледь оминаєш, тікаєш з облоги.
Скажений голос зутрічних тіней,
Чужі обличчя… Очі… І руки…
У безвість манять кістяк без тіла,
У вирву, провалля скраплених звуків.
Верни мене, чуєш, в авраамове лоно,
Ламаєш чому болісно плечі?
Мені б до себе, із волі полону,
В тремтіння вій, в заплющені очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224567
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.11.2010
автор: Лана Сянська