Бути мамою

Знаю,  що  багато  хто  не  побачить  в  розповіді  нічого  особливого  –  бо  таких  мам  з  їхніми  дітьми  мільйони.  То  що  мені  до  тих  розумників?  Хай  я  буду  егоїсткою,  але  я  буду  нею  заради  нас  з  доцею.  Бо  вона  для  мене  –  усе…  

Була  ще  одна  не  дуже  чемна  людина,  яка  відреагувала  на  «перли»  моєї  малої  так:  «Що  тут  такого?  Таких  висловів  у  Інтернеті  хоч  грублю  гати…»  Ну  і  гатіть.  Але  моє  дитя  унікальне,  тому  її  слова  історичні  є  саме  для  мене,  а  не  для  вас…  Вибачайте.

Перли

Доці  було  3  роки  і  4  місяці.  До  її  бабусі  Тоні  на  ювілей  приїхала  її  сестра,  бабуся  Оля.  Ну  Ліночка  спілкується  з  нею,  щось  їй  розповідає  і  т.д.  А  бабуся  Оля  все  приказує:  «Ой  ти  моя  пташечка…  Ой  ти  моя  пташечка!»…  А  Ліночка  одного  разу  як  видала:  «Пташечка  –  це  ворона.  А  я  –  Ангеліна  Романівна!»

Доці  3  роки  і  8  місяців.  Ліночка  не  ходить  у  садочок,  хворіє  –  у  неї  сопельки,  кашель.  Я  сиджу  з  нею  вдома.  Вдень  пора  лягати  спати.  Ми  лежимо  у  ліжку  і  гуляємося,  балуємося,  сміємося…  Вона  так  щиро,  кумедно  сміється!  І  я  любуюся,  сміюся,  і  думаю  собі,  що  як  її  можна  не  любити!  І  у  мене  побігла  сльоза  від  щастя  і  радості…  А  доця  питає:  «Мама,  а  чого  у  тебе  сльози?»  А  я  відповідаю:  «Бо  люблю  тебе  сильно.  Через  те  у  мене  сльози!»  А  вона  каже:  «Я  тебе  також  сильно  люблю!  Через  те  у  мене  соплі!»
_____________________________________________________

                                                                                     *        *        *

Як  то,  бути  мамою?  Це  коли  в  тебе  є  частинка  тебе  самої,  яка  не  дивиться  з  дзеркала  -  а  дивиться  тобі  в  очі  ...  Коли  ти  надвідчуваєш  (особливо  з  самого  початку)  її,  все  проходить  крізь  тебе  ...  Коли  ти  розумієш,  що  жити  для  неї  -  і  є  сенсом  життя.

Бути  мамою  –  це  бути  гарантом  для  свої  дитини.  Не  один  чоловік,  яким  би  він  чудовим  татком  не  був,  ніколи  цього  не  відчує  –  радості  материнства.  

Особливо  в  перший  час  її  плач  викликав  у  мене  майже  фізичну  біль.  Не  просто  незрозумілий  плач,  а  коли  щось  боліло.  Як  от  у  поліклініці,  коли  їй  робили  щеплення.  Було  просто  неможливо  стояти  на  коридорі  і  чути  як  дитина  розривається.  А  медсестри  завчасно  виганяють  матусь  з  кабінету  –  знають  цих  істеричних  мамочок.

Коли  б  мене  розбудили  у  будь-який  час  і  будь-якому  місці  в  цілому  світі,  найперше  моє  б  питання  було  –  де  доця?

Разом  плакати  і  разом  сміятися.  А  іноді  сміятися  коли  вона  плаче,  несправжньо…

Ну  і  що,  що  ти  любиш  мене  і  через  те  у  тебе  соплі?
А  я  тебе  люблю  за  соплі,  і  сльози,  і  крик,  і  сміх,  і  надуті  щічки,  і…  за  все…  Бо  це  і  є  справжня  самовіддана  любов…  любов  МАМИ.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224482
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2010
автор: Троянда Пустелі