У мене є питання,
що мучить вже роки:
чому дев"яте травня
святкують вже не всі?
Чому у світі жаху,
терору і вогню
не висловим повагу
тим, хто поліг в бою?
Чому ми не вшануєм
ще досі тих живих,
які здійснили подвиг
заради нас усіх?
Чому коротка пам"ять? -
Забули вже усе.
Старі пісні лиш славлять.
Байдуже. Це пусте.
Як боляче дивитись:
старесенькі бійці
ідуть, щоб вшанувати
полеглих на війні.
Вони - це ветерани,
герої-трударі.
Вони - це наші рани,
забуті та старі.
Ідуть уже з ціпками,
схилившись, як верба.
Старечими руками
не втримати й АК.
Але в очах відвага.
В них є вогонь життя.
В них - невтамовна спрага
до світла і тепла.
Вже скоро їх не буде -
їх менше кожен рік.
Чи можем ми забути
їх подвиг - це вже гріх.
Адже це справжнє свято,
з сльозами на очах,
таких свят небагато.
Вони живуть в віках!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222547
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 16.11.2010
автор: Анка