Дорога відчаю (розповідь очевидців)

Село  дрімало.  Осінній  сірий  ранок
Спускавсь  неквапливо  на  сонний  ганок.
Війна  минула.  Страх  відпустила
Та  нишпорку-біду  в  дім  запросила.
Сопів  у  буді  старий  пелехатий  пес.
Зірвалась  зірка  -  впала  з  небес.
Настирний  грюкіт  -  загін  енкаведе,
Ховалось  злякано  у  кут  усе  живе.
Й  старих,  й  малих  -  швидко  за  грати.
Не  чути  командирам  -  ридає  мати.
В  вагони  спішно  людей  садили,
В  Приморський  край  везти  веліли.
Зі  Львова  пролягала  та  страшна  дорога,
Вітри  тільки  гули  їм  вслід  від  тепло  порога.
Тіла  ще  не  схололі,  вздовж  колії  скидали.
І  каркали  зграї  ворон,  за  потягом  літали.
Усіх,  хто  вижив,    відчаю  дорогу  переніс  -
Чекав  того  непрошений  зимовий  піст.
Повільно:  котиться,  зміїться  тиха  сльоза,
Сталінщини  роки  минули  -  пам’ять  жива.
На  поораному  літами,  зморшками  обличчі  -  
Печаль  за  тими,  хто  без  вини  згинув  безвісті.

12.11.10

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221795
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2010
автор: Валентина Ланевич