Село дрімало. Осінній сірий ранок
Спускавсь неквапливо на сонний ганок.
Війна минула. Страх відпустила
Та нишпорку-біду в дім запросила.
Сопів у буді старий пелехатий пес.
Зірвалась зірка - впала з небес.
Настирний грюкіт - загін енкаведе,
Ховалось злякано у кут усе живе.
Й старих, й малих - швидко за грати.
Не чути командирам - ридає мати.
В вагони спішно людей садили,
В Приморський край везти веліли.
Зі Львова пролягала та страшна дорога,
Вітри тільки гули їм вслід від тепло порога.
Тіла ще не схололі, вздовж колії скидали.
І каркали зграї ворон, за потягом літали.
Усіх, хто вижив, відчаю дорогу переніс -
Чекав того непрошений зимовий піст.
Повільно: котиться, зміїться тиха сльоза,
Сталінщини роки минули - пам’ять жива.
На поораному літами, зморшками обличчі -
Печаль за тими, хто без вини згинув безвісті.
12.11.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221795
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2010
автор: Валентина Ланевич