З всіх речей, час найменше нам належить,
А його й найбільше так бракує нам...
Він, ніби Бог за всім процесом стежить
І всім нам вирок присуджує лиш сам.
А ви копаєтесь в житейському багні
Та ще чіпляєте... ницості корону.
Без розуму усе це робите самі, -
З тої пастки вам не вибратись доскону.
А де ж ті мрії, що зріли колись в школі,
Де той завжди величний юності політ?..
Згас уже божествений вогонь поволі, -
І чужим та хмурим вам видався весь світ...
А до цього хами приложили руки
Вони завжди у всьому бачать лише зиск.
І що їм... чужі думки, чи чужі муки -
Вони на все чуже скажений чинять тиск.
Стережіться люди хамів, як зарази.
Вони стараються спохабити життя.
Стережіться їх, як тифу, як прокази.
Вони крадуть ваш час... й пропало відкриття.
Бо час твій йде: у плітки, в дурні розмови,
Де кожна мить - це шмат прожитого життя.
А де усі ці справи - життя основи?..
Лишився сум... та ще прогіркле каяття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220059
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.11.2010
автор: Д З В О Н А Р