Усе минає, радощі і горе,
Вчорашній день іде за горизонт,
Відходять кораблі у синє море,
Покинуть літаки аеропорт.
Вчорашній день не вернеться ніколи,
Вечірнє сонце не повернеться на схід.
І ти ідеш, як вітер через поле,
Не залишаєш за собою, навіть, слід.
Ну хто сказав, що рани час лікує?
Ну хто сказав, що завтра не болить?
Чом серце слів красивих тих не чує,
Як пташка б’ється і в грудях болить?
Чому слова, як мед, стають гіркими?
Чому від щастя на очах сльоза?
А рівний шлях є сходами крутими?
А ясний день заполонить гроза?
Прийде весна за сніжною зимою,
Я знову вранці вийду на поріг,
Щоб так, як вчора, стрітиться з тобою,
Та в полі я побачу лише сніг.
© Copyright: Виктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1911277078
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219170
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2010
автор: Віктор Гала