З теплотою і вдячністю Кунцю П.О.
Здавалось би, не сталося нiчого -
Десь свiтить сонце, десь iдуть дощi,
Та хто менi пояснить, ради Бога,
Чому так сумно й тоскно на душi?
Чому цiнуєм лиш, коли втрачаєм
Буденне, невибагливе добро?
Чому постiйно ми наздоганяєм
Те, що саме, здавалось в руки йшло?..
Питань багато. Вiдповiдей - катма.
Закрито книгу. Зникло, що було.
Тож пригадаймо, друже мiй i брате,
Як йшли вперед зависникам назло;
Як черпали з одної миски кашу,
Як спiльне лiжко грiло нас обох;
Усi маленькi перемоги нашi,
Що ми плiч-о-плiч досягли удвох.
Ми разом йшли, i дякувати долi,
Що нас на розлучала суєта,
Тому то й серце стиснуте до болю
I стукає тривожно неспроста.
Та час злiтає клином журавлиним
I ще води немало утече.
Лишень не знаю, хто в важку годину
Менi пiдставить без вагань плече...
23.11.2004
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217647
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.10.2010
автор: Salvador