Друговi.

З  теплотою  і  вдячністю  Кунцю  П.О.

Здавалось  би,  не  сталося  нiчого  -
Десь  свiтить  сонце,  десь  iдуть  дощi,
Та  хто  менi  пояснить,  ради  Бога,
Чому  так  сумно  й  тоскно  на  душi?

Чому  цiнуєм  лиш,  коли  втрачаєм
Буденне,  невибагливе  добро?
Чому  постiйно  ми  наздоганяєм
Те,  що  саме,  здавалось  в  руки  йшло?..

Питань  багато.  Вiдповiдей  -  катма.
Закрито  книгу.  Зникло,  що  було.
Тож  пригадаймо,  друже  мiй  i  брате,
Як  йшли  вперед  зависникам  назло;

Як  черпали  з  одної  миски  кашу,
Як  спiльне  лiжко  грiло  нас  обох;
Усi  маленькi  перемоги  нашi,
Що  ми  плiч-о-плiч  досягли  удвох.

Ми  разом  йшли,  i  дякувати  долi,
Що  нас  на  розлучала  суєта,
Тому  то  й  серце  стиснуте  до  болю
I  стукає  тривожно  неспроста.

Та  час  злiтає  клином  журавлиним
I  ще  води  немало  утече.
Лишень  не  знаю,  хто  в  важку  годину
Менi  пiдставить  без  вагань  плече...
23.11.2004

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217647
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.10.2010
автор: Salvador