Встань! І йди! Допоки будуть сили!
А як не буде сил, все рівно йди!
Для відпочинку створені могили!
Тому іди поки живий, не спи!
Весь час старайся бути десь корисним.
Запамятай, ти не предмет декору.
Допомагай всім жити особисто,
Не сподівайся на чиюсь покору!
На вдячність рідко від людей очікуй,
Вони добро сприймають,як належне.
Тримай високо голову повіку,
І дякуй всім, завжди, безмежно.
А дівчину цілуй, так як туман в парижі,
Тихенько місто накриває...мряка,
І обіймає ейфель-вежу ніжно,
Завувши про проблеми всякі...
Ти уяви, що завтра кінець світу!
За талію легенько обійми,
І притулись до губ ледь-ледь помітно.
Кохаю. Поволі, щиро так, прошепочи...
В житті також, не забувай науку,
Без неї ти ніхто, і мозок твій сухий,
Учися, вчися, скільки стане духу,
А як не стане, то знайди! Зумій!
Забудь що слово це існує 'ворог'
Що в когось, десь там, якісь вороги,
Живі всі - друзі...потім порох,
Життя все ж як найкраще проживи...
Сьогодні жовтень, холодно і мрячно,
Але надія серце мені гріє,
Що ти життя наситиш всім найкращим.
Тож будь ласкавий, оправдай надію.
18.10.2010 львів
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217101
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.10.2010
автор: Андрій Бутенко