*

Погляд  спрямований  в  Небо  сумний  та  тривожний…
Птах  десь  летить  в  далечинь,  по  щоці  ллю:ця  сльози…
Смерть  через  гори  зустріне  її  й  поховає.
Чому  вона  одинока?  Чому  помирає?..
Мокра  сльоза  покотилась  з  вуст  їй  на  руки…
Тиша  навкруг,  та  її  переповнюють  муки…
Серце  тремтить,  а  Душа  все  кричить  безперервно:
Хочу  Я  встати,  піти…  та  здається  даремно…
Погляд  сумний,  але  сильний  все  дивиться  в  Небо
Їй  не  вдається  боротись,їй  все  не  приємно…
Має  надію  й  бажання  не  втрачене  жити.
Але  навіщо?!  Цього  ,мабуть,  не  зрозуміти.
Повна  енергії,  руки  Вона  опускає…
Розпач  приходить  й  пустоти  у  серці  тривають…
Вона  розчарована.  Більше  ніщо  не  цікавить.
Їй  не  цікаве  життя,  а  воно  все  триває…
Небо  зсувається,хмари  темніють  все  більше…
Вітер  кричить,він  співає  десь  сумную  пісню.
Так!  Ось  ,  нарешті  заплакало  небо,  ридає…
З  шумом  красивим  сльози  по  тілу  стікають
Очі  вона  опустила  нарешті  додолу
Руки  піднесла  до  Себе,  до  Неба,  до  Бога  …
І  посміхнулась.  Душа  заспівала  щасливо:
Я  буду  жити!  І  хай  не  помре  ця  надія!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216480
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 16.10.2010
автор: MirAMur