Тихий неспокій.
Відданий на волю вітряного моря корабель. Вітрила шовкові і напнуті доволі тай щогли цілі й якорі нові.
Та тихий неспокій…
А море в цю пору таке тихе, як ніколи і боятися нема чого. Та розплетені коси знову мокрі, та не від вогкого вітру , а від сліз.
І тихий неспокій…
Серце крається все більше з кожною м’якою хвилею, з кожною новою секундою незрозумілої напруги.
Через тихий неспокій…
Думки проносяться в голові кометами, лишаючи лише холодний слід свій. І гіркота застиглих губ не дає сказати ні слова. Нема логіки.
Просто тихий неспокій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216153
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.10.2010
автор: Контрабас