Сьогодні я розповім вам історію,справжню історію справжнісінького життя,можливо в ній хтось пізнає себе,а можливо...отож умощуйтесь зручненько,забудьте про справи,які вас турбували,ще й досі не полишили,та й відлетімо в осінь,гарну роскішну,розмальовану соковитими фарбами справжнього майстра,осінь була ранньою,тому дерева ще міцно тримали свою крону,мов той кіт,що тримає мишу в зубах,а вона,здається ось-ось втече.Ось в такий осінній день я мала пообідати з подругой,та вона як завжди запізнювалась,чи,може затримувалась.Була обідня перерва,люди сновигали взад-вперед,то щоб не заважати цьому руху я присіла на лавку,яка на моє щастя була вільна,я зручно впала,бо 15хвилин мала точно,озирнулась навкруги і побачила його.Він сидів навпроти мене,прямісінько біля фонтану,його очі не відривали погляд від води,це треба так любити воду,щоб не відривати від неі очей,подумала я,які гарні жінки проходять повз нього,а він,гордий чи що,ні на кого не звертає уваги.Моя цікавість розпирала мене всю,та все було марно,він сидів,немов мумія,та кохався з водою,може він сидів-би так доти,поки я не пішла пити цю каву,будь вона не ладна,і хто іі придумав,через неі не можна ні поснідати,ні пообідати і навіть не поспати,відволіклась,це теж через неі,та подув справжній осінній вітер,чоловік повернувсь і заглянув мені в очі,його погляд зупинився на мені усій,він ніби вивчав мене,чи роздягав,спочатку я хотіла встати й піти,та потім передумала,хай роздягає,загалом це подобається усім жінкам,не кожна це визнає,та й сучасні чоловіки зовсім не вміють роздягати,а він,так гарно,я відчула силу,яка покличе мене до нього,подивилась на годинник,часу було зовсім мало,я занервувала,ось-ось мала підійти подруга,та невже?Він пролунав,його могутній справжній чоловічий голос:"Шановна пані,чи не буде вам складно пересісти ближче до води?""А ви в неі такі закохані,що аж ніяк не можете від неі віддалитись?""Так,я дуже люблю воду.""Я помітила,це ваша стихія.""І ваша теж."Його голос засмутився і я відчула його самотність,в цей час до мене підсіла неприємна жінка,і від іі погляду мене справді потягнуло до води,сама доля підштовхнула мене до нього,він подав мені руку так,ніби на ній була квітка,від якоі не можна відмовитись."Станіслав""Вероніка""Дуже приємно,значить,Віра,гарне ім'я,когось чекаєте?""Так""Не можна змушувати таку жінку так довго чекати,так можна й з голоду вмерти,так його любите?""Дуже",відповіла я,й подивилась на годинник."Я би до вас летів,то може кави?""Може й кави"тихо сказала я.Він подзвонив по мобільному,"Я відчув вас відразу,щойно ви присіли,ваш аромат,він вам личить,Шанель,так,він ваш,я намалював вас у воді,"каву принесли прямо туди,та лише одну чашку."А ви чому не п'єте?""Сьогодні я не питиму кави,кава має сильний аромат,якщо дозволите сьогодні буду пити вас,у вас гарні очі,чисті,прозорі,немов вода,погляньте,вона радіє!""А й справді радіє,"-посміхнулась я і знову відчула той самий погляд,саме тоді,коли з'являється романтика,з'являються подруги."Я бачу тобі не сумно,то ми йдемо?""Познайомся,це Станіслав,а це моя подруга Тоня.""Я не знайомлюсь з чоловіками,які дивляться на мене через окуляри."Тут він встав,"То це і є ваше кохання?якби я знав,я б вас украв,а вам,люба моя,подруго,я зазирну прямо в вічі,ваші гарні,та може моі кращі."Коли він зняв окуляри я не помітила,та як дременула Тонька не помітити було важко,"Вибачте."Я побігла за нею,ледь наздогнала."Чому?чому ти ніколи не знайомишся з ровесниками,чому?""Тому що мені з ними не цікаво""А з сліпими тобі цікаво?""Як з сліпими?""Ось так,він же зовсім сліпий,зовсім."Мені стало ніяково,я ніби стала щось шукати."Я,я там забула мобільний"Мабуть я летіла,перший раз у житті,летіла туди,де мені було так добре,летіла туди,де дозволяла роздягати очам,яких не було,та вони бачили краще інших,тих,зрячих,летіла туди,де посміхається вода,летіла туди,де замість кави хочуть пити тебе, та було пізно, фонтан не смівся, він плакав від болю,бо за осенню прийде зима й заморозить його, а я? що буду робити я? літня жінка сиділа на лавці, яка за п'ятнадцять хвилин змінила все, я навіть спитала у неї, де він подівся,- «Поїхав, така молода, і не соромно, бігати за чоловіками,а-я-яй.» Чому люди так люблять судити? вони ж зовсім мене не знають.Більше я його не бачила,лише на згадку про нього кожної ранньої осені я приходжу до фонтана,одягаю окуляри,потім дзвоню з мобільного,мені приносять чашку ка,та я не п'ю її,насолоджуюсь ароматом Шанель,він так мені личить,і чекаю,чекаю на нього,можливо він з'явиться,,сяде біля своєї води в яку він так закоханий,і я дозволю йому себе роздягти,а як думаєте ви?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215394
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2010
автор: Ольга Ратинська