Холодно. Сумно. Дощить на душі.
Сльози гарячі в холоднім дощі.
Пристрасть погасла, утративши сенс.
Без почуттів я, мов той манекен.
Все найдорожче померло давно.
Як повернути - не скаже ніхто.
Градом пронизливим падає біль,
Тиша отруйна шипить, немов змій.
Там, де було щось - тепер пустота.
Сил вже немає, і я вже не та.
Гірко самотність смакує мені.
Сенсу нема проживати ці дні.
Все зруйнувалось, мов замок з піску.
Як все це сталось, сама не збагну.
Вічність руйнує одна лише мить.
Я підпалила й дивлюсь, як горить.
Все, що кохала - спалила ущент.
Я-свій убивця, свій кат, своя смерть.
Всьому, що було, поклала кінець.
Я руйнівник, та ніяк не творець.
Згарище мрій і руїни химер-
Все, що я бачу навколо тепер.
Вижило тільки у цій боротьбі
Серце, яке віддала я тобі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215077
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2010
автор: chornobile