В моєму будинку живе привид. Зазвичай, він ходить по кімнатам, брякає залізяччям і сумно сміється.
Колись я в нього запитав:
- Шановний, звідкіля така любов до заліза?
- За життя я був клерком – відповів привид, – тому найзалізніша річ , якою я користувався – перо.
- А сміх?
- Із–за вродженої вади. М’язи обличчя не хотіли розтягуватись у посмішку.
- А чому сумний?
- А Ви коли–небудь бачили радісних мертвих – відповів той.
З того часу, як тільки но відчую присутність привида, намагаюсь наповнити будинок тишею: мертві, все ж таки, повинні бути радісними. І якщо для цього потрібно помовчати і розікласти на краєчках столів усе моє домашнє залізяччя – я це зроблю. Хай він хоч у смерті отримує насолоду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214792
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2010
автор: Журба