Я скрипкою хотіла б стати,
щоб хвилювати щирістю серця,
вечірні зорі запаливши колисати
аж доки сонце не покличе
у моря.
Я скрипкою хотіла би заграти
у вальсі вилити свою печаль,
осіннім листям у гармонії кружляти
і чарувати світ, де вітер долі -
мій скрипаль.
Містичне віяння в безпам'ять часу -
всесильний рух, що палить вороття.
Що наша суть? Коли вона боїться моногласу
І самосуду... Осінь-скрипка...
Забуття!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214660
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.10.2010
автор: Окрилена