Двадцять ударів серця
за Цельсієм.
Твого смутку ріка
павутиною криги скресла,
ожила...
Вір! – не хочеш мені,
то – птаху,
що, зриваючи кригу з крила,
шлях долає з Молочного Шляху
без тепла...
Вір! – і до шибки вмерзають долоні,
коли він ніби тінь з-за вікна
прилітає в твоє безсоння.
Я – жива...
В твоїй вічній скорботі – вічна,
ударом твого серця – свята,
і грішна...
Я йшла
двадцять рівнів від світу –
за ватерлінію відчаю.
Двадцять видихів серця – вниз.
Повертаюся краплею
крові, надії – вір мені!
Йди – борись.
Але вко́тре живемо й говоримо
різними мовами,
прокидаємось знову – як за́вжди –
у різних ліжках.
Від примерзлих долонь
відриваєш мене
хворою.
І змиваєш рікою життя...
Вздовж Молочного Шляху
вертатися птахові вірності.
Небо падає, знаєш,
завжди напряму́ – тільки вниз.
Підхопи мене там –
за двадцятим штрихом ватерлінії.
В небі лишиться слід,
за яким серце звіриш колись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214440
Рубрика:
дата надходження 05.10.2010
автор: olya lakhotsky