Колись давно, пташка не мала голосу.
Літала собі в височині, насолоджувалась простором і так їй було добре ... от тільки ні з ким своїм щастям поділитись не могла.
Пожалів її Господь і подарував дзвінкий, тоненький голосок.
Довго думала пташка, кому ж розповісти про небо, потоки повітря.
Врешті вирішила - рибі , вона ж залишилась німою.
Сіла пташка край води і защебетала.
Щебетала довго, смакуючи кожен звук ... але риба так і не з’явилась.
Щебетала тваринам, рослинам та ніхто її не розумів ... отже і не розділив щастя від польоту.
Ще й досі пташка перелітає з дерева на дерево, з куща на гілку шукаючи вдячного слухача, який розділив би з нею її маленьке щастя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214432
Рубрика:
дата надходження 05.10.2010
автор: Журба