Тече ріка часу крізь простір століть,
Мудрість і вічність у неї бринить,
Бринить та клекоче, затягує думку,
У чиїйсь голові шукає притулку.
Розливається в людстві, сміється, регоче,
Розвиваються люди, і рвуться, і хочуть…
Втікає ріка крізь простір, всесв́іт
І не залишає останній свій слід…
Бринить і клекоче, ман́ить в невідоме,
У щось незбагненне, і дуже вагоме.
І манить, і тягне у світ нових знань,
Горить і палає в межі сподівань…
Тече річка часу і краю немає,
Струмочок надії із нею стікає,
Стікає і рветься до ч́иєїсь долі,
Летить, поспішає на чистую волю…
Крізь простір і час, крізь вічне кохання,
Протікає ця річка, співає прохання,
І молить і просить, і рветься в краплини,
Летить і мішається з шматом пилини.
Пил осідає, немає вже річки,
Лише залишились дрібнії стрічки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214368
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.10.2010
автор: Me4tatel*niza)