на серці оскома вже років чотири поспіль
а гроші - ой гвавт! як вітер - хоч смійся, хоч плач
колись так любив коли пахнуть дощем твої коси
реальне життя як по крижах батіг чи пернач
любили зірки, прислухались, що кажуть берези
кидала вінок через себе, сміялась тоді
ловили дівки, сподівались їм тоже повЕзе
так бігом постаріти їм теж пощастить, як тобі...
я чогось не догнав, де у цьому реаліті-шоу
між прозою й фарсом проходить незрима межа
вже й коні загнав, вже б пішки до Нього дойшов би
щоб знайти сценариста,що ріже нас так без ножа
знайти і спитати:у чому велика Брат правда?
у тому що я тут в багні сподіваюсь на щастя і рай?
ти дав нам життя - то хоч якось дожити нам дав би
а чим слинити так, то те, що нам дав - забирай
я не богохульствую, лиш не люблю сценаристів
я не філософствою, просто у мене хандра
я чекав по сценарію все на фарфоровій мисці
а приносять частинами й лиють в корито з відра...
та ми дочекаєм фіналу цієї програми
як не вперших ролях - то в партері, а досидимо
я зумів прочитати на кістях його анаграми
хоч слідів на воді, як пішов не лишив босий БОГ...
я конів пустив веселитись на травах зелених...
і коси твої вже пахнуть комусь, як колись...
доволі давно не говорят берези до мене
допили вино, долюбили, доспали,
як хтіли прожили, як вміли зіграли -
змирись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214041
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2010
автор: Володя з Тополівки