Н. Г.
Так боязко чекаю того дня,
Коли прийдеш і принесеш троянди.
Візьму собі усмішку, навмання,
І ждатиму тебе біля веранди.
Як боязко... Сіріють десь тумани...
Осінній сум березу пригорта.
Моє чекання на межі омани.
Я вірю в те, що десь є самота...
Я - не самотня. Я - сама у себе...
Була. Ти ж душу не віддав -
Сама забрала. Може б і не треба..? -
Та ти мене про це не попрохав.
Нехай, - пусте. Минуло все минуле.
І кожен день ще душу не зламав.
Не згадую вже те, що призабула,
Та вітер знов мені тебе шептав.
Листок осінній хтось зронив з берези.
Заяскравів в чужих руках букет...
Ні, не з троянд. - Мої рідненькі - фрезії.
Пройшов повз серце рідний силует.
Невже прийшов?.. А я вже й не чекала.
Обпік в душі очима мій секрет -
Я ще ніколи ніжно не страждала,
Тримаючи із фрезії букет.
Такий...однаковий..? Та щиро привітаєш -
Всього три слова :"ЛІНО, з днем народження!"
А я ж НЕ ВІРИЛА, що ти мене читаєш!
Та все ж, чекала. Боязко. Щодня.
28.09.10 21:58
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213485
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2010
автор: Аліна Шевчук