"Вчора ми вивчили кульбабу,
вона жовтенька, як сонечко!"
В небо раннє, навесні,
Сонце випливло в човні,
Вмилось чистою росою,
І хмаринкою м"якою
Личко ясне промокнуло,
Усміхнутись - не забуло.
Світле, золотоволосе,
Скрізь промінням розлилося,
Розбудило кожну пташку,
Насінинку і комашку,
Мов сказало: "Годі спати!
Всі - прокиньтеся співати!"
Відімкнуло кожну бруньку,
Що благала порятунку.
Випустило всі травинки
З-під холодної хустинки.
І донизу подивилось -
Мов у дзеркалах відбилось.
"Що за диво золотисте?
На зеленому - намисто,
Кожна намистина ця
Нібито маленьке - я!"
Тільки сонце відігрілось -
Скрізь кульбаби розпустились,
Пишні, жовтенькі та гожі,
І на сонце дуже схожі.
Віриш - ні, та чула я,
Що кульбаби з ним - рідня.
А іще їм родич - вітер,
Вчить щороку їх летіти.
Коли бджоли мед зберуть,
Ті готуються у путь.
Легким пухом уберуться
І за вітром вверх здіймуться,
Щоб повсюду навесні
У ясні погожі дні
Для матусі, для дитини
Усміхались намистини.
Щоб віночком їх сплітали
Діток ними віншували.
Дітки сонцем увінчались
Радо бавились-сміялись,
Бо вони, як жовті квіти,
Теж йому рідненькі діти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213234
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 28.09.2010
автор: Лариса Іллюк