пливе вільха
закіптюженою рікою,
а з майбутнього пробивається дощ.
мої друзі –
ритор, богослов і філософ
завзято горланять пісню
на весь сонний Київ.
у них смутку – ні в оці, ні в генах.
мала, підспівуй,–
киває сивим барильцем місяць,
і я майже згоджуюся
з їхнім натхненням.
до чорта смуток,–
причаливши до газону,
стверджує філософ.
ага,– підтримує його Хома Брут,
нервово риючись в кишенях.
припалюй,– підставляє йому
осінню лампу
світловолосий князь.
а чорт тут як тут,
він має незмінне хобі –
красти у козака кресало.
піймавши облизня,
чортихається,
злітає над Дніпровим берегом
і, крекчучи, пхається на захід,
туди, де на найвищій карпатській кручі
стоїть золотий вершник –
мій брат,
що прирік мене на невимовну муку:
кожного свого життя
підійматися з домовини пам'яті,
метатися рахманними веснами
і знову вертатися в неї –
терпку і теплу
землю,
яка захотіла назвати мене
своєю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213094
Рубрика: Верлібр
дата надходження 27.09.2010
автор: olya lakhotsky