Голоси (3)

-  Ти  хочеш  щоб  я  продовжив?

-  А  ты?

-  Хех,  дурне  питання,  задане  самому  собі…  Я  задаю  їх  часто.  Але  після  того  весіннього  випадку…

-  Вот  от  него  у  тебя  осталась  папка  фоток  и  одни  коллаж  на  рабочий  стол,  с  пафосной  надписью  “birth  of  venus  illegitima”,  поболее  чем  часть  ника.  Хха-ха-ха.  Все  же  иногда  удивляюсь  твоей  недальновидности  и  желанию  все  усложнять  банальностью  и  ошибками  на  почве  чувств.  Вернее  –  себе.

-  Раніше  я  б  відповів  тобі  гідним  ударом  у  щелепу,  але  тепер    -  тільки  посміхнусь.

-  Ничего,  возможности  первого  исхода  нашего  разговора  еще  будут,  поверь.

-  Подивимось…  А  зараз  мене  кличе  пам*ять,  кличе  згадати  нещодавні,  але  такі  нібито  дуже  далекі,  туманні  події.  Такі  ж  туманні,  як  туман  зараз  за  бортом  цієї  шлюпки.  Тримай  кермо  на  північ  -  туди,  куди  дме  вітер,  друже.  Я  ж  приймуся  за  весла.  Бризки  води  холодні,  як  і  думки.  Депресивні  чорні  думки  полишених,  але  чомусь  не  до  кінця  підірваних  мостів.  В  них  можна  було  потонути,  як  у  імлистому  болоті.  Але  почувши  тоді  шепіт  вітру,  я  виліз  на  берег  і  почав  сушити  крила.  «Человеку  даны  крылья»  -  як  казав  один  мій  знайомий,  потрібно  лише  їх  відшукати  в  собі.  Мої  ще  тоді  були  досить  нетривкі  і  прозорі,  зареєструвавшись  на  сайті  таких  же  шукачів  крил,  серед  покупців  чужих  мрій  і  бутафорних  мелодій  щастя  намагався  пізнати  свій  шлях.  А  вітер  все  розмовляв  зі  мною,  не  давав  знову  впасти  у  болото,  навіть  десь  із  закутків  свідомості  видув  щось  схоже  на  рудого  котиську,  який  подеколи  таскав  мої  крила  –  «для  профілактики»  і  поки  я  був  не  в  змозі  сам  навчити  їх  літати…

-  Ну  ты  как  загнешь…  Научить  крылья  летать.  Хмм…  завязывай  с  метафорами,  ближе  к  сути.

-  Коротше,  вітер  хоч  і  мав  відмінні  погляди  на  життя  і  діаметрально  протилежний  його  образ,  але  носив  жіноче  ім*я  і  вмів  бути  гарним  другом,  співбесідником  і  психологом.  А  це  все  –  що  мені  було  потрібно  щоб  не  відчувати  себе  пусткою.  А  відчувати  травою,  що  тягнеться  до  сонця  десь  серед  високої  ковили.

-  Ха.  Шутки,  общение,  флирт  –  разве  эта  ширма  выдержит  испытание  временем?  Или  скажем  по-другому  –  забыть  дорогу  домой  или  вспомнить,  что  впереди  ждет  то  же  самое.  Но  сесть  на  камень  посреди  дороги  тебе  уже  не  позволяла  инерция  и  уверенность  что  счастье  где-то  близко,  миражи  надежд  вставали  новыми  картинами  перед  усталым  путником.  Как  узнаваемо  и  романтично.  Но  в  тоже  время  –  не  практично  для  нашего  мира,  глупец.  Эй,  не  отворачивайся  и  слушай  меня!  Кто  тебе  мешает?  Кто  третий  лишний  в  нашем  разговоре?

-  Бла-бла-бла…

…….All  around  me  are  familiar  faces
Worn  out  places,  worn  out  faces
Bright  and  early  for  the  daily  races
Going  no  where,  going  no  where………….

-  Краще  не  буду  тебе  слухати.

…………Their  tears  are  filling  up  their  glasses
No  expression,  no  expression………..

-  Что?  Прекрати,  плеер  включил  и  думаешь  убежать  сам  от  себя?  Точно  –  глупец.

………..Hide  my  head  I  wanna  drown  my  sorrow
No  tomorrow,  no  tomorrow………………..

-Эй!  Я  к  тебе  обращаюсь!  Мне  кажется  что  наша  шлюпка  скоро  потонет,  если  не  возьмешься  за  весла…  хотя  пофигу,  это  все  в  воображении…

………..And  I  find  it  kind  of  funny
I  find  it  kind  of  sad
The  dreams  in  which  I’m  dying
Are  the  best  I’ve  ever  had……….
……….Mad  world
…………………mad  world…………….

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211553
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2010
автор: Quadro.Tony