Крок… і ще один крок по пожовклому промоклому листю. І кожен подих - безмежна радість та насолода від єднання ще не зовсім холодного осіннього вітру з уже малотеплими сонячними променями. Невід`ємна гармонія від барвів, пофарбованої осінню, природи, від співу та шуму, метушні і водночас спокою.
Так, осінь… Вона прийшла циклічно як пора року в світ і з легким ароматом прохолоди в мою душу. І цей день став для мене днем врівноваження та роздумів. І ніщо так не манить серце як чисте безтурботне легке небо. На якому формується останній журавлиний ключ. Для когось з них, можливо, це остання дорога. Їх шлях є довгим і не всі повернуться, але в них є – віра. З тужливим курликання, прощаючись з Батьківщиною – вони відлітають. А я заплющую очі і уявляю себе тією лелекою серед блакитного неба, легкою, але вільною. В деякій мірі, для мене це було б за честь, адже тоді я б стала символом своєї держави – рідної, незамінної України. Або стати піснею, українською піснею. Я б тоді весь світ облетіла і з шаною виспівувала про свою Батьківщину. Цікава ж ця пора року осінь! Відразу стільки вражень та роздумів.
Розплющую очі і дивлюсь ще раз на небо. Враз воно потемніло, але і при цьому не втратило свою чарівність. Набігли хмари і пішов маленький дощ. Він так лагідно торкався брів, очей, а потім краплинами стікав по гарячих щоках. І знову неймовірне щастя.
Повіяв теплий вітер і яскраві, омиті дощем листочки закружляли у заворожуючому танці, танці осені. Не минуло і десяти хвилин, як з неба знову виглянуло сонечко, немов на прощання ще раз хотіло зігріти нас своїм промінням. Я незчулася як із моїх уст полинула посмішка. Я посміхалася квітам, деревам, прохожим людям. Я посміхалася небу, мріям, які можливо і не збудуться, але завжди будуть цвісти у мене в серці. Зачарова і вічно закохана в красу я поглядала у дощові калюжі . А в них, немов кораблі, виблискувало і плило осіннє листя, втомомлене від нещодавного вальсу. Мені самій хотіло кружляти та бігти на зустріч сонцю.
Раптом, із-за обрію я побачила веселку. Я приглядалася до кольорів і загадала сім бажань. Потім простягнула руки до неба і знову посміхнулася. Опустивши їх, я відчула тепло і затишок. Я тримала в руках довгоочікуваний шматочок щастя. Його принесла осінь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211058
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.09.2010
автор: Галина Кудринська