Наше небо, пошрамоване дротами
переплавило сталь і пролилось дощами
Між нами сотні кілометрів,
метрів байдужого оптоволокна
І слів стіна, яка німа
У двориках чужі холодні руки,
суки, забирали душу
тепер я бігти лезом мушу?
Та ні, під шкірою з брехні
ховається налякана дитина
Недомальована художником картина
Така, як мона ліза овердрайв,
що не ховає наркотичний кайф
Але покриті пилом мікросхеми снів
з тих днів, де ти хотів
домалювати мені крила, щоб я летіла,
шукати бога у мережі більше не хотіла
ти пив іржаве світло ліхтарів з моїх долонь,
а в мене троди вже були прикріплені до скронь
три
два
один
яскравий вибух,
і згаснув у очах вогонь
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210537
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 12.09.2010
автор: neverknowsbest