Ген аж отам, де полем перейти –
за обрій проплила хустина біла.
-Матусю, ти? Вернися і прости…-
лише крилом майнула перепіла.
Коли в задуму саду забрела
у тихий день, у розмаїтий щебіт-
побачила –весняно розцвіла
руками тата викохана щепа.
Поміж дерев у білій рясноті,
коли той день пернаті розвеснили -
майнула рідна татовина тінь,
і я біжу до нього що є сили.
Я так спішу…- Рідненький, зачекай,
я так багато маю розказати,
бо почуттів у грудях через край.
Сад опустів – не стало видно тата...
По той бік тиші пахне смутком дощ,
мережить крила батьківського саду.
Через літа його не потривож –
він в пам’яті… Ми інший сад насадим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210184
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 09.09.2010
автор: Omega