Не вийдеш з нею повагом між люди,
яких усе життя труїла лжа..
.коли так хочеться повірити у чудо,
а вірить в чудо правда заважа
Ю.Боярунець
О цей білий вогонь-
що січе, і пече, і карає-
ніби сотня Горгон
над одуреним світом волає.
Проростає крізь сни
розпеленаним білим сновиддям
пломінь квітів рясних-
з рясноти навіть неба не видно.
Подорожнім іти -
щоб у світі стрічати подібних,
залишати сліди-
неповторні, як все в цьому світі,
спроектовану душу
виболювать в тишу вулканну,
що без вибуху душить,
перетерши на куряву камінь.
Крок до правди крізь час,
що до крові роз’ятрює мізки -
переповнює нас
так, аж серце розколює тріском.
Лиш долоні – мов свічі,
та зойком надломлені груди,
потамований відчай,
що не дасть болю вийти між люди.
І любов до життя-
та такого, щоб заздрили заздрі.
Мудра віра свята-
у предтечу незвіданих матриць.
Зимовий небоцвіт
пелюстки розсіває холодні...
І дзвенять, ніби мідь
недолюблені світом долоні...
Певне, зовсім не сніг-
міліарди розпечених скелець
переповнюють світ,
і болять недолюбленим серцем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210180
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.09.2010
автор: Omega