Прокинься й глянь у синє небо,
Прокинься й більш нічо не треба
Перестань жити одним тим,
Що скоро стане, як той дим.
Й зникне у просторі неба.
Прокинься й більш нічо не треба.
Ти лиш живи, живи собою
Досить радіти тою млою,
Що з першим промінням сонця
Вмить зникне із віконця.
Ти вільна птаха, не папуга.
І в цьому лиш твоя заслуга.
Живи,радій,німій від неба.
Воно радіє, подивись!
Не стій над ним і озирнись!
Вдихни цю свіжість того вітра.
Прокинься й не згадуй літа.
Тебе давно вже осінь жде,
А він і так, Бог знає де.
Радій, що осінь тебе жде.
Радій, що золото дерев.
Тебе напевне ще знайде.
А він, як схоче, сам прийде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209039
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2010
автор: Роксолана Сова