Ти думаєш, що ти дихаєш, але ти помиляєшся. Ти дихаєш, як той “мрець”, тобі вже нічого не потрібно тільки той світ. Ти б, напевно, розсміявся, коли б я таке сказала тобі в вічі. Бо для тебе: дихати, їсти, пити – означає жити. Ні, кажу ж, не живий, хоча й ходить на роботу. Він не живий, він, неначе людина, яку підтримують апарати для життя, а коли їх відключають людина помирає – просто помирає. І ти колись так жив. Тебе спочатку підтримували люди, які були поруч, але раптово світ змінився, ти перестав помічати цей світ, найдорожчі люди тебе покинули, а я змушена була їхати за кордон, ось так все зруйнувалось в одну мить апарати відключили і ти помер – духовно. Втім, коли я повернулася, ти не зміг пробачити.
А чи не цікавило тебе, хто дихає по-справжньому? Не цікавило – сама знаю, але скажу, хто ще не помер, скажу хто по-справжньому дихає. Це ромашка пам’ятаєш її, ти, як був маленьким, збирав, вдихав її п’янкий аромат і відносив на могилу до дідуся. Пригадуєш, я знала, що ти згадаєш, ми ж тоді так багато часу проводили разом – ти і я. Але тепер це тільки мої спогади, бо для тебе все це пішло в забуття. Ти не бачив їх цілу вічність: і дідуся, і ромашку, не пам’ятаєш її ніжного запаху, від якого голову дурманить. А ромашка знає всі наші потаємні думки, вона просто зберігає пам'ять, чує твою душу. Вона знає те, що зможе допомогти. Знала вона також, що ти про неї забудеш. Намагалась тебе втримати, була до тебе якомога ніжнішою. Ласкаво лестила пелюстками по обличчю і цілувала твої рум’яні щоки. Але ти пішов, а вона чекала, надіялась і знову розцвітала. Вона щоразу чекала, бо ще тоді знала, що ти підеш і повернешся. І я собі сказала: “Ти повернешся тому, що ми були справжніми друзями”. Ромашка, як і я, любила коли ти приходив…
На щастя, ти все-таки повернувся у поле і побачив цю ромашку з тендітними пелюстками і ніжним п’янким ароматом. Наша ромашка тобі нагадала все і ти згадав – як ми були удвох. Я розумію – тобі просто потрібен був час, щоб пробачити… Ти просто подзвонив у двері і запитав: “Пам’ятаєш нашу ромашку?”. Так повернулась Людина після апаратів, вона почала самостійно дихати і по-справжньому ЖИТИ. Так повернулась наша дружба.
липень 2008
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207545
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2010
автор: Gabriet Ksenia