В краю, що височіє над Дніпром,
Прикрасивши старе правобережжя,
Жила старенька бабця за селом,
Була духовним і душевним стержнем.
Ніхто не знав, ні скільки бабці літ,
Ні скільки верств стоптали її ноги...
Постійно оббиваючи пороги,
Миряни знали – в ній є цілий світ!
Красиве, трошки зморщене лице,
Глибокі очі, сповнені любові…
Щаслива, і надіслана Творцем
Щоб дарувати мудрість в кожнім слові.
Всміхались мальви, за її вікном,
Посіяні для стомленого люду.
І Храм в душі несла завжди і всюди,
Всіх зігрівала янгольським крилом…
Йодисті води ніс старий Дніпро,
Він знав на пам’ять дзвін Святинь на кручах.
Йому із шаною вклонялося село,
З одвічним Храмом в християнських душах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207374
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.08.2010
автор: Віктор Нагорний