НЕ ВІДГРИМІЛИ ЩЕ РОКИ ВІЙНИ

Не  відгриміли  ще  роки  війни,
Ще  бережуть  про  неї  пам'ять  ветерани,
Вітчизні  віддані  великії  сини,
В  їх  душах  не  загоїлися  рани.

Осколки  мін  хоч  мучають  постійно,
Та  біль  серцевий  не  тоді  відчули,
А  коли  ранені  їх  друзі  безнадійно
Від  куль  ворожих  навіки  поснули,

Коли  після  в  Освенцимі  знущань
Сім'я  не  оминула  катувань,
До  німців  хто  в  полон  "попався"  -
Той  у  ГУЛАГ  переправлявся.

Провину  у  душі  глибоку  відчували,
Як  в  перші  місяці  всім  віійськом  відступали,
Лишаючи  дітей,  старих  та  матерів
Фактично  на  поталу  жорстоких  ворогів.

Заплющать  очі  й  часто  вони  бачать,
Як  матері  за  ними  гірко  плачуть,
Як  корчиться  від  болю  наш  солдат,
Десь  здалеку  вчувають  шум  гармат.

Хто  їм  поспівчуває  та  хто  їх  зрозуміє,
І  хто  в  серця  старечі  вживить  нову  надію?
Хто  буде  лікувати  в  душі  глибокі  рани
І  хто  напризволяще  не  лишить  ветеранів?

Додолу  ви  низенько  їм  вклоніться,
Щоб  діти  наші  їх  не  забували,
Як  ми,  щоб  поважали  й  шанували,
За  старість  ветеранів  заступіться,
Як  і  за  нас  вони  хоробро  заступались.

Теплом  серця  зігрійте  їм,
І  ласкою  їх  душу  огорніть,
Не  гояться  ж  слівцем  одним
Болючі  у  душі  рубці  та  рани...
Напротязі  десятиліть
Потрібно  "лікувати"  ветеранів.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207327
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.08.2010
автор: Олександр Обрій