4 розділ - "Охрім - Дон Жуан"
Всі знали на селі Охріма Кізяченка.
Був хвастовитим дуже козаченько,
Спідницю не пропустить жодну,
Для цього зробить що завгодно.
Сподобалась йому донька Івана,
Найкраща дівка на селі - Уляна.
На вдачу була жвава й енергійна,
Не всидить ні хвилиночки спокійно.
Надів одного разу свій жупан
Наш любий Кізяченко-Дон-Жуан,
Підправив зачіску і вусики підстриг -
Готовий до любовних він інтриг.
На вулицю із хати почвалав,
Промову по дорозі готував,
Хотів Уляну в себе закохати.
Що не піддасться, звідки було знати?
Уже стояв серед дівчат та парубків,
Що ввечері гуртом в селі збирались.
Побачить серед них Уляну він хотів,
Та ось вона до них вже приєдналась.
Спочатку споважнів, побачивши Уляну,
Мов той індик, що зваблює індичку.
Зробившись від краси її, мов п'яний,
Рум'янцем любувавсь на ніжних щічках.
Почав Охрім до Улі загравати,
І натяки відверті їй давати,
Та на умі у неї лиш один -
Це красень Вирвихвіст Юхим.
Охріму ж ніби дівчина піддалась,
У крайньому випадку, так здавалось,
До себе взавтра хлопця запросила,
Й додому утекла що було сили.
А вдома радилася з батьком Уля,
Як краще показать Охріму дулю,
І самовпевненого так провчити,
Щоб і не смів до неї в двір ходити.
Як це бувало завжди, наш Іван
Для донечки придумав чіткий план.
Надумав, що відразу гостя в хату
Вони не будуть просто так впускати.
Повинен під дверима танцювати
І весело при цьому заспівати,
Прокукурікати, начетвереньки стати
Із рохканням малого поросяти.
А потім вже Іван все улаштує,
І добре над Охрімом пожартує.
Ось, як домовились, прийшов Охрім,
І одяг весь парадний вже на нім.
Гука хазяїна до хвіртки,
В руці для Улі гарна квітка.
Ось і Іван собі виходить з хати,
Почав він Кізяченка вже вітати,
Та попрохав одразу козака:
"Станцюй спочатку, хлопче, гопака.
А потім нашої козацької утни,
Щоб затріщали всі сусідськії тини!
І перед хатою ти стань начетвереньки,
Прокукурікай голосно, а не тихенько,
Зарохкай, чк маленьке порося -
Ось і робота вже для тебе вся.
Тобі і Улю потім повертаю,
Але ганчір'ям очі замотаю,
Щоб не осліп, побачивши красу
І не дививсь, немов на ковбасу,
А міг помацати свою Уляну,
Тут я перечити тобі не стану!"
Опісля того, як управився Охрім
(уже й ганчір'я на очах козака),
Увели Кізяченка тоді в дім,
І на стільці силить наш неборака,
А перед ним стоїть Іван в спідниці.
От Уля до Охріма й промовляє:
"Чого стоїш? Йди до своєї киці!"
Івана він в обійми заключає.
Намацав Мордопупенкове пузо.
"Дає, мабуть, печеного гарбуза, -
Подумав, а чого - не знати, -
Та я ж тебе ще навіть і не сватав!"
Тоді не витримав Іванець -
Як зарегоче! От поганець!
А наш Охрім ганчір'я зняв,
В штани із несподіванки й наклав.
Відтоді до уляни він забув дорогу,
Тут більше не ступали його ноги!
Уляна ж із Юхимом заручилась,
І дітки в них гарненькі народились.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207098
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 21.08.2010
автор: Олександр Обрій