Потяго-колійно,
вокзало-загоєнно
Твій подих застиглий на склі.
Брудно-пальцового,
Сльозо-впливового
Усміху вкроїш мені.
Скільки ж вагонів
На скільки перонів
Ти в тишині помножав?
Аби раз у вічність
Зійшлися на стрічну
Твій потяг і мій вокзал?
Не знаю, як бути,
Бо чую - продукти -
Затягнуті в стиснену сталь.
А серце тривожне
Вже більше не може
В палаткову битись вуаль.
Безболісно скоєно,
Злочинно замовлено
Аборт залізничних шляхів.
До тебе від мойого,
Твердим облаштованого
Перону соромних гріхів.
Я знаю, ми зможемо
Рани залижемо
Мастилом і накипом. Стій!
Любов свою згаяну,
Серцем загоєну,
Відпущу гуляти самій…
І може небажано,
Може, стривожено,
В переході із залу в зал
Стикнуться стихійно,
І трохи зумисне
Твій потяг і мій вокзал.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206670
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2010
автор: Хельга Ластівка