Ні не люблю я піжонів.
Ні простих, ні чемпіонів,
Ні хрипатих, ні крутих.
А тим паче всіх блатних.
Поважаю МУЖИКІВ я настоящих,
Чесних, справедливих, роботящих.
Що вирощують хліб в полі,
Що вовками звуться в морі.
В космосі живуть як дома,
Що не знають, що то втома
За кермом, чи то у шахті,
Чи на сцені, чи на вахті.
Козаками що були.
Батьківщину зберегли.
Не ховались за вугли,
Чи якісь там ще тили.
Що як скаже -
то зав*яже.
Він вперед ногами ляже,
Але зробить те, що скаже.
Може і з другом посидіти.
Але перше -жінка і діти.
Це за ним як за стіною,
А не він десь за спиною.
Задля свого він народу
В полум*я ,чи то у воду.
Сам на сам… на цілу роту-
Чи на танки, чи піхоту.
Він надійніше за скелю.
Він тримає світу стелю.
І за те що він тримає
Користі зовсім не має.
Що то жлобство -він не знає.
Слабшого не зобижає.
Старість -мудрість поважає.
Ким родивсь не забуває.
Отаким ось моя шана.
Нашим рідним всім Іванам.
Козакам і їх Гетьманам.
Рядовим і Капітанам.
Не піжонам, не шпані,
Що противні всі мені.
А тим більш не крадіям
Крутих марок водіям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206315
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.08.2010
автор: Верба Владимир