Вечір залишає мене самого
Я дивлюсь на небо а там нічого
Я дивлюсь на зорі а їх не має
Вечір мене самого залишає
Відкриваю очі потім закриваю
Сам себе запитую сам відповідаю
Наче день почався а уже кінець
Я в руці тримаю знову олівець
Запишу що в голові потім забуду
Зараз я живу завтра не буду
Ще вчора сміявся тепер плачу
Виходу в кінці тунелю я не бачу
Нещодавно було літо а уже і осінь
Дивно на ногах іще стою я досі
Хоч повинен і упасти так давно
Зара ніч сонце не світить у моє вікно
А коли дощі коли на небі грози
Коли йде зима і холод настають морози
Ще зосталось трішки скоро це настане
Я сьогодні є завтра мене не стане
Потім все і темрява лише довкола
А як вийти з цього замкнутого кола
Трохи походити ще по цій землі
Завтра нас не буде вчора ми були малі
Діти гралися сміялись жартували
Далі буде що ми навіть і не знали
А життя нас забирає та у свій полон
Думаєш що буде рівно і без перепон
А насправді то цього не має
Наче хтось навмисно жити заважає
Кілька раз піднявся в гору зараз унизу
Тяжкий камінь вгору підіймаю на собі несу
Може допоможе хтось але один я сам
Запитань багато та я відповідь не дам
І лише чекаю як прийде той час
Коли в вічності я буду а вона між нас
Полечу туди на крилах я птахів
Кожен з нас в дитинстві мріяв і хотів
Серед сірих днів як колір нашої землі
Я змінити це хотів та Бог не дав мені
8.09.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205695
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.08.2010
автор: КРІПАКОС