Хто ти є?

Хто  ти  є  –  якась  чарівна  фея,
Чи  правителька  зірок  нічних?
Не  відразу  розумію,  де  я,
Як  з  тобою  йду  я  по  аллеї,
Блиском  причарований  очей  твоїх.

Скрізь  ти  таємнича,  загадкова,
Хоч  на  перший  погляд  і  проста,
Але  кожен  день  все  нова  й  нова.
Посмішка  застигла  на  устах…

Рідне  щось  у  ній  я  відчуваю,
Щось  близьке,  знайоме  з  ранніх  літ.
Від  твоєї  посмішки,  я  знаю,
Розтає  в  душі  холодний  лід,

Все    довкола  зразу  розцвітає,
Люди  всі  радіють,  як  малі,
Серце  в  мене  мов  вогнем  палає,
Розворушиш  навіть  моноліт.

Хто  ти  є  –  можливо  зла  чаклунка,
Що  душі  спокою  не  даєш?
Напоїла  вуст  солодким  трунком
І  хвилюєш  серденько  моє.

Ні  –  ніяк  не  можеш  бути  злою!
Я  ж  то  бачив  очі  ті  ясні,
Що  промінням  сиплять  –  не  пітьмою,
Що  від  них  так  хороше  мені.

Хто  б  не  була  ти,  одне  я  знаю:
Раз  тебе  побачив  й  зрозумів  –
Лиш  з  тобою  досягну  я  раю,
Жить  без  тебе  як  –  не  уявляю.
Тяжко  тут  знайти  потрібних  слів.

Та  сказати  можу  тут  одне  я
(Бо  не  можу  більше  приховать),-
Гарна  ти  й  тендітна,  мов  лілея,
Погляд  свій  від  тебе  відірвать
Я  не  можу  –  як  не  намагався  б!
Так,  здається,  вічність  милувався  б.

Прагну  я  одного  –  щоб  ти,  мила,
Почуття  мої  не  залишила
Без  уваги,  була  не  байдужа,
Бо  тебе  я  лиш  кохаю  дуже.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2010
автор: Олександр Обрій