Я давно її помітив:
Мов чарівна з казки фея,
Певно, краща з-поміж квітів,
Наче дика орхідея.
Заворожує красою,
Неприступна, недосяжна,
Вкрита чистою росою,
Та без пихи, не поважна.
Так дивився б я на неї
Цілу вічність, без упину,
На тендітну, мов лілея,
Наче вражена дитина.
І не смів би доторкатись
До прекрасного створіння,
Щоб красу не зруйнувати
І цю мить благоговіння.
Серце враз чомусь стиснулось
І скоріш почало битись…
Щось нове в мені проснулось, -
Не збагну...не зрозуміти…
Що воно – не пояснити,
Не знаходжу собі місця
З того часу, як помітив
Ту красу, що серце тисне…
Намагавсь якимось чином
Квітки образ я забути,
Та вставав перед очима
Знову він…я мов прикутий,
Наче в’язень серця свого,
Що мене не відпускає,
Лиш ведуть до тебе ноги.
Вже собі не уявляю
Я життя своє без тебе…
Ти мені як сонце треба,
Лиш твоєї хочу ласки
Моя квіточка із казки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205195
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2010
автор: Олександр Обрій