Ми з тобою обидва так схожі на обрій,
Ніби близький, але недосяжний такий.
Ми з тобою обидва у вічній жалобі
В пам`ять наших жаданих нездійснених мрій.
Один одного ми повертаємо в попіл,
Виправдовуєм це запальним почуттям.
І соромимось ми один одного при нагоді...
Ніби робимо те, що ніяк не дозволено нам.
Чом ми є, мов планети на одній орбіті?
Чом тривожим несгояні рани в собі?
Чом водночас щоразу приходимо звідти,
Щоб за пару хвилин туди знову піти.
Ми з тобою залишились там, де колись ми зустрілись
І не хочем вернутись назад, на правильний шлях,
Але наша біда була в тому, що ми полюбились,
Полюбились пізніше, ніж були в чиїсь ми руках.
Ми свої засолодкії мрії здушили намЕртво.
Лиш одним недозволеним словом "люблю",
Але все ж ми з тобою є схожі планети,
Як навчилися жити у болі й жалю.
Тільки хочеться, страшно, навчитись сміятись,
Щоб розвіяти раз і назавжди ту свою журбу,
Щоби щиро з тобою могли ми зізнатись:
Ти не любиш мене - я тебе не люблю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205138
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2010
автор: Лєха Суслик