Так кохати - тільки серце рвати.
Так кохати - бавитись із пеклом.
Так мати свого сина споглядає,
що лежить у труні мертвий.
Завзятий біль - як поцілунок,
приймаю. Так іще одна весна.
І ще, і ще...І кинутись би в скроню
Комусь, хто названий ім"ям Митця.
Хто це придумав і кому це треба?
Зривати біль як квіти, як прикраси
з надломленої шиї знесилених птахів.
Зривати з м"ясом, уві сні... і брати,
і зігрівати миттєвістю надій...
А оживаєш - знову біль і свято,
довкола рухається тіла коловерть.
Так заспокоюється тільки мати,
що молиться за сина й свою смерть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205029
Рубрика: Нарис
дата надходження 09.08.2010
автор: Святка Ностальгія