Хм, дощ. Люблю дощ. Сьогодні я одягнена по-особливому – ніхто ще не бачив мене такою. Білосніжна блузка,чорний сарафан,білі підколінки, руде волосся заплетена в дві кіски,які мені так личать, щаслива усмішка і фіолетова парасолька – хіба не красуня? Туфлі на підборах роблять мене трохи вищою,хоч і не надто. Сьогодні все буде чудово,я в цьому впевнена. Я вступила в коледж,а через кілька років стану журналістом.. Я дуже хочу писати статті для газет і журналів, або ще краще – працювати на телебаченні. Батьки б мною гордились. До речі,дивно, вони вже кілька днів не телефонують,хоч раніше щодня дзвонили. Хто-зна,може проблеми? Ну не буду забивати собі голову таким,сьогодні мрії почнуть збуватись. Ну а це,мабуть мої майбутні одногрупники? Треба підійти ближче.
- Привіт! Я Ліна, а тебе як звати?
- О,привіт! А я Надя. Я на журналістику вступила.
- Невже? Я також!!! Супер!
- Воу, Надя, познайом нас, - усміхнувся симпатичний хлопець,який так несподівано тут появився.
- Ну це Ліна,а це Андрій.
- Будьмо знайомі,- і Андрій ще раз подарував мені його прекрасну усмішку.
Його сині очі мені видались особливими, в них була якась смішинка,якась іскорка,яка мене так захопила,і я відчула як рум’янець покривав мої щоки, ноги чомусь підкошувались. Що це зі мною?
- Ходімо, я тебе з рештою «редакторів» познайомлю. Люди,це Ліна. А це Міка, Настя, Христя,Остап, Назар і Кук
- Приємно познайомитись з вами, - я відчула себе щасливою. Ось ці люди і стануть моєю сім’єю.
- О,ти така симпатична, - я явно сподобалась Куку.
- Кук,а яке твоє справжнє ім’я? – мені просто стало цікаво.
- Я Вітя, але класно готую,тому я і Кук.
Хм, може мені здалось, але і той момент я помітила,що очі Андрія стали брунатно-сірими, а погляд жорстоким і,як мені видалось, ревнивим.
- Ну ми пішли геть. Па-па всім. Лінка,пішли геть.
- Гаразд,- і, не вагаючись, я пішла за ним.
Він протягнув свою руку до моєї і так наче нехотячи торкнувся її. А я просто міцно стиснула його руку, коли ми пробивались крізь натовп. Мені стало так затишно і я відчула себе потрібною. Я захотіла бути з ним. Відчувала його добре знайомим,так, наче ми з ним разом ледь не з пісочниці. Андрій… Таке гарне ім’я, головне ніжне… Принаймні,коли я його вимовляю. Це і є любов з першого погляду?
Такі думки кружляли в моїй голівоньці,а він просто пробивався в інший кінець площі. Для чого? Не знаю. Може, хоче щось сказати?
- Куди ми йдемо? І для чого?- я все-таки вирішила запитати.
- Туди,де нам не завадять. Я хочу тобі дещо сказати.
- Що?
- Зараз,почекай.
- Я не вмію чекати. Точніше,не люблю. Точніше… Ой,я заплуталась,- моя усмішка, мабуть, збила його з пантелику.
Андрій виглядав чимось занепокоєний. Я здивувалась. Що ж його тривожить? Що може хвилювати такого красеня,як він? І,тим більше,яке відношення до цього маю я?
- Ось тут,думаю,буде тихо. Я хочу тобі сказати… Хм, мабуть я збожеволів,але здається,це любов з першого погляду? – Андрій зніяковіло дивився на мене своїми чарівними очима. – Зі мною такого ще не було, але мить коли я тебе побачив… І ще… Цей Кук… Я його надто добре знаю… Як не як, з садка знайомі… Він ні одної симпатичної дівчини не пропустить. Ловелас блін… Надіюсь,він тобі ще не затуманив голови?... Ні, просто ще не встиг…Чи встиг? – на його обличчі читався розпач і хвилювання.
- Не переживай. Все гаразд. Кук мені не подобається… Мені подобається дехто інший…- я зарум’яніла…
- Хто? - здивовано запитав він.
- Не переживай, я контролюю ситуацію. Знаєш,мене наче осліпило. Здається, в мене так же як і в тебе - любов з першого погляду. А може, з першого слова?
Він здається зрозумів мене.
- Думаю, потрібно трохи часу. Ми зовсім незнайомі.
- Хм,як не дивно, я також про це подумала. А тепер на лінійку? Ходімо,- і я знову стиснула його руку.
Вона була значно міцнішою, ніж моя. Моя рука була зовсім крихкою в порівнянні з його. Може, він спортсмен?
Не знаю. Потім розповість
Все пройшло швидко,я перезнайомилась зі своїми новими одногрупниками,але про них я розповім вам потім.
Андрій взяв мій номер телефону і обіцяв передзвонити. Ну що ж, буду чекати. А от Кук залишився без ще однієї можливо пасії. Спасибі Андрію, що попередив. І він пішов фліртувати до Міки.
Міка була значно вищою від мене, мабуть десь під метр вісімдесят, але трохи нижчою від Кука. Я б сказала, вона дуже симпатична дівчина,і Кук здається це помітив. Блакитноока білявка – ось якою була Міка. Але думаю вона не така задавака, як усі блондинки яких я знаю. В її очах не було презирства, навпаки – задоволення спілкування з новими знайомими.
Кук був досить високим, десь майже метр дев’яносто, дуже симпатичний, але його погляд на дівчат, наче на шматок м’яса підтверджував слова Андрія. Хоча він був дуже приємним співрозмовником і взагалі приємним хлопцем, але я не хотіла стати ще одною «рибкою» в цього вмілого рибалки.
Андрій такий толерантний, справжній джентльмен – біла сорочка, светр з V-подібним вирізом в ромбики(а я просто шаленію від таких), і сині джинси. Чорне волосся, загоріла шкіра і зріст десь як у Міки. Він був трохи вищим від мене. Якраз добре. Якщо треба буде цілуватись, то не треба буде дуже тягнутись. Ось і почали здійснюватись мої мрії. Я почуваюсь потрібною тут. Добре що завтра вже починається навчання. Після лінійки ми гуляли, багато говорили. Виявилось,що Андрій дійсно спортсмен, футболіст!!! А ще в нас схожі погляди на життя. Ми обоє любимо панк-рок і понад усе цінуємо дарунки природи. Виявилось, що він класно грає на бас гітарі, тож я його попросила при можливості дати мені кілька уроків. В нього є ще молодший брат, якому зараз 12 років. Андрій провів мене до під’їзду і поцілував в щоку, від чого мої і так рожеві щоки стали ще рум’янішими…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204742
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2010
автор: Роксана Мрія