Для неї він був лише скоморохом-блазнем, щоправда не позбавленим деякої оригінальності,але не більше того…він був просто звичним фоном її будденного життя,він «розбавляв» рутину її днів….своєю щирістю,наївністю і невмілими ще римами….
Її забавляла його несхожість на інших її знайомих і друзів .Можливо їй просто не вистачало безпосереднього,чистого юнацького романтизму,котрий жив у ньому…
Їй безперечно лестили його численні присвяти і дифірамби…вони приємно дражнили її честолюбство….хоча вона зовсім не була такою вже затятою егоїсткою, тому що вміла цінувати в людях талант,цілеспрямованість та жертовність …
Вся біда,напевне,полягала в тому що вони були зовсім різним людьми…вона не могла прийняти його почуття і називала його просто другом…він же в свою чергу «просто другом»бути не хотів,а стати для неї кимось більшим та важливішим так і не зміг…
Вона точно знала чого хоче від життя. Її девізом була фраза: «Хай не зразу,але все!»,
В той час, як він не мав перед собою жодної чіткої цілі,він йшов просто так,йшов навпомацки …навмання. Він тоді ще не усвідомлював необхідність кожної хвилини…її неповторність і,на жаль,її безповоротність.
Вона була для нього заповідною так і не здійсненою мрією….його жаданою,але не досяжною квіткою, він же назавжди залишився для неї трохи дивакуватим прихильником,підлітком,що прочитав вагон романичних книг і зовсім не здатен був сприймати життя таким,яким воно насправді є….
07.08.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204697
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.08.2010
автор: Той,що воює з вітряками