Цей папір мене вже не поріже,
Цей вогонь - уже не обпече.
Захища мене повітря свіже
І опора- милого плече.
Всі підозри про дбайливість світу
У душі зостались назавжди.
Мені ясно і щоденно світить
Гостра радість сили від води
- Холодної !
Як все, що значить: спокій.
Як все, що ТАК бадьорить: мерзлота.
Від неї блідість наверта на щоки,
Й малиною
- Вигукують,
- Спалахують
- Вуста!
За мною- все, що проясня свідомість,
І на моєму боці- всі вітри!...
І сіпнеться у русі нерухомість,
У пастку спеку заженуть хорти.
...І папірець вже не поріже пальці,
Біль не завадить гахкати в тамтам.
На п'ятах теплі мозолів кружальці-
Душі не шкодять,бо Вона - не там...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202439
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 23.07.2010
автор: Світлана Пражко