І коли у вікні – лиш шмат неба,
Коли стеля – це все що я бачу,
Мені жалості й сліз вже не треба,
Бо я з вами і так не заплачу.
Вже змирилась душа з неминучим,
Заздрість іншим не точить свідомість,
І бажання вже більше не мучать,
І не тягне зірватися з дому.
Все вляглося, не треба емоцій,
Не питайте, чому воно сталось,
Видно кожен ще виплаче очі,
Як не в юні роки, то на старість.
Вищий суд – не від світу, а божий,
Присудив це ув’язнення тіла,
Якщо навіть свічу в руки вложать
Значить, Богу вже так захотілось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202178
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.07.2010
автор: технік