Ти загубиш сліди
на брудному асфальті,
ти трави потопчеш
під темним вікном.
Твої сподівання
випиті зранку
вже принишкли листком
на її підвіконні...
Ти провалишся в сон,
підкрадешся до неї,
здичавілим вустам
не даси ворухнутись...
Голодуєш душею,
змагаєшся з тілом,
випускаєш на волю
думок голубів.
а вони,щоб летіли до неї,
як втомлена туга,
щоб сідали під ринву
і пили прохолоду...
Цілував її сонцем
в примхливі вуста,
розчісував коси
гребінцем своїх мрій.
Пестив шию
шовковою хусткою,
притулявся котом
до ймовірності ніг
і доходив до сказу
відчуваючи подих...
І летів білим птахом,
щоб сісти на плечі.
...та раптом брязкіт,-
це пес мотнув головою
зірвався у мандри,
і біг по дорозі, як я.
Завивав під вікном,
та благально дививсь...
А вона не вагалась -
відсувала фіранки
і її білі руки
вже кидали кістку.
...І він дивувався:
чом се так?
А пес повернувсь на світанні
і вилизував миску.
І дививсь на газдиню,
що його частувала
і радів, що вночі
вона солодко спить...
10.06. 2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200504
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2010
автор: gala.vita