Пливе імла-така густа,
аж фіолет скрапа прозоро
на білі полохливі зорі,
кудлато- в небо пророста.
Блукає тиша....Сни її
бентежать попасом. А може,
бурхлива ночі тінь тривожить
хмільне безсоння солов’їв?
Прозора мла – до глибини
думок лоскітних, в ніч пролитих.
Колінносхило у молитві
скрипалять небо цвіркуни.
Імла, що вітер розтрусив
вологим листя шумовинням
у ніжні пахощі жасминні,
в дрібненькі крапельки роси....
Земля притихла – ні шелесть.
Ще тільки ночі половина,
заким півняче горловиння
на шмаття ніч не роздере.
Проклюнув місяць угорі
тонкого неба шкаралупу,
і мов курча, на землю лупа,
де тіні-наче упирі.
У грудях ночі ще дріма
співуча сонячна Лелія....
Згасає, щойно звечоріє -
мов не було її й нема.
Лиш на світанку розцвіта,
скресає серця ясноцвітом,
пливе, мов усмішка над світом,
гаптує вічності літа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199559
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2010
автор: Omega