Загубилася осінь у пасмах дощу,
і покликала тишу у душу.
Вітер поли хапав – не пущу, не прощу -
бо з тобою довіку я мушу...
Літо „бабине”, де ти? В якому з облич?
Розповилося в серці чиєму?
І озвалося серце: ти клич мене, клич –
до кохання, до пісні, до щему.
Може, чарами час межи нами стоїть
і розлука терпка, як безодня?
Ти діждись в однокрузі охлялих століть,
як не зможеш зустрітись сьогодні.
Попросися у прихисток щирих очей,
в одиноких долонь латаття –
і не страшно, що дощ –
обіпрись на плече.
Хочеш, вдвох розведемо багаття?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199362
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2010
автор: Omega