Тепло та тихо,наче дотик талої води розмовляла шибка вікна з пелюстками троянд.Вони так легко просиналися від барвистого сну під покривом ночі...в темряві відчутний подих пурпуру вроди троянд.І тільки місяць золотом вуалі нічного неба соромить їх.Троянд небагато лише одна,але така дорога найдороща понад усе.У ній тисячі пелюсток,тисячі несказаних слів.А вона така самотня у вазі,самотою грається зоревом зорі,Це її таємнича перша ніч в обіймах цих незвичних стін.Нідуші навколо,все спить,десь поділась ніжність рук і погляд,що промовляв "Люблю",немає вже шуму денної суєти,є тільки троянда,що згорає від невимовного болю та щастя.Вона не плаче,не хилить свою голівку та листочки до вікна,троянда знає,що за мить її подих розцвіте в шовковому одіянні ранку.І леше відблиск сонячного проміння даруватиме шибці спогад про неї.Даремно пелюстки марніють з чару нічного мережива,що скоро заплямиться молоком дня.Вони одна за одною опускаються в лет вічності,падаючи у свій останній притулок,біле підвіконня.Адже,пелюстки не загинуть,кожна з них відчує дотик закоханих губ,вічно житиме пелюстка на сторінках роману,воскресить,пройме життям та першим відчуттям кожне німо надруковане слово.І силою почуттів вітру сторінки вивільнять книжку і рознесуть пелюстки по всій кімнаті.Можливо,одна залетить у душу і серце затремтить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199291
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2010
автор: tania onyshko