А я вмирав від щему в серці,
І чарували ті слова,
Які відкрили в мені дверці,
Де були серце й голова.
Проникли в мене дуже швидко,
Бо знали як; ніхто не вчив.
Та дуже дзенькнула та нитка
Й пішла одразу на розрив.
А бачив Вас я дуже рідко,
І, мабуть, краще так було.
Не чув, як виросла борідка,
У Вас і зморщилось чоло.
Борідка зла, розпусти, зради,
Прокльону, стресу і біди.
І не шукали Ви поради,
Як вибратись, куди іти.
О ні,мене Ви не любили.
Не бачив іскри у очах.
Неправильно Ви оцінили
Пріорітет й життєвий шлях.
Тепер на ти! Пробач поета.
Що посадила - те збирай.
Надбай із моргу й лазарета
Нещастя сотні тисяч зграй.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199064
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2010
автор: Андрій Конопко