КОЛИ ЗАБУТЕ ТЕ, ЩО БОГОМ ДАТЕ…

Я  зрозумів,  що  мушу  й  я  співати.      

Що  хай  свіччина,  навіть  і  одна,

Нехай  в  нетопленій,  але  Вкраїнській  хаті,

Зігріти  може  краще  ніж  палати  

У  сяянні  чужинського  огня.

Бо  ту  свіччину  запалила  мати,

Моїх  дідів,  у  спробі  передати

Подяку  богові,  а  дітям  заповзяту

З  глибин  віків,  і  часом  не  відняту,

І  ворогами,  -  а  хотіли  кляті,

Ту  колискову,  під  яку  підняти,

Зростити  вдасться,  та  й  благословляти

Чарівним  словом,  всемогутнім  словом,

Яке  таїться  лише  в  рідній  мові,

Народа  велетня,  якого  вклали  спати.

Чи  закайданили?  Віками  мордувати,

Гноїть,  палить  -  чи  ж  схоче  він  повстати?

Але  без  того  краю  не  підняти,

І  волі  у  кайданів  не  відняти.

Якщо  забуте  те,  що  богом  дате.      

Я  зрозумів,  що  мушу  й  я  співати?

Коли  забуте  те,  що  Богом  дате!..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2010
автор: Бондар