Ти не сказав навіть її ім'я.
Мовляв, для чого? Це все не суттєво.
Вона твоя сьогоднішня зоря,
А я вчорашня надвечірня злива.
А потім безкінечний монолог
Поніс мене у віртуальний простір.
Усе б завершив слізний епілог,
Якби я вчасно не сказала: досить!
Іди. Не треба голосних промов.
Хіба не бачиш - он погасла зірка...
Я залікую рани, однак шов
Навіки заштампує в серці бірку.
Не треба слів, коли ідеш назавжди.
Кому тепер потрібні співчуття?
Кого обходять всі відтінки правди?
Ти просто ЗНИКНИ із мого життя.
Кажеш, любив? А що таке кохання?
Невже воно так схоже на струмок?
Блукав ти якось в росах на світанні
І зачерпнув водиці в чобіток?
А потім вилив і поклав сушити,
Смерком, пробігши, по новій росі..
Не вмієш ти по-справжньому любити
І суть любові не в її красі.
червень-липень 2000
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=19727
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.09.2006
автор: Ольга Мельник (Legenda)